Проблема зниження розміру податків в Україні набула актуальності ще декілька століть тому. Зокрема, розмір податків істотно було підвищено за часів Катерини II. Зрештою, й інші імператори дедалі більше обтяжували населення податтю.

Приміром, за часів Олександра I, у 1810 р., подушна подать становила 2 рублі, а вже через два роки зросла ще на 1 рубль. Подушне існувало на українських землях з XVIII ст. до середини XIX ст. i насамперед пов'язане з іменем уже згадуваної імператриці Катерини II, бо поширилося саме за її царювання. З 1765 р. подушним оподатковувалися жителі Слобожанщини, у 1783 р. цей податок запровадили на Лівобережжі, а ще через тринадцять років (у 1796 р.) - на Правобережній Україні.

   Як i решта загальнодержавних зборів, подушне сплачувалося грішми. Хоча, за свідченням учених, у листопаді 1811 р. мешканцям Київської, Подільської, Полтавської та Чернігівської губерній тимчасово дозволили сплачувати подушне не грішми, а хлібом. Під час російсько-турецької війни 1828 - 1829 рр. у шести українських губерніях податі також збирали продовольством.

   Подушне стягували у визначених розмірах із ревізьких душ, які значилися у сільських чи міських громадах під час одного з переписів населення, так званих ревізій. Такі переписи проводилися нерегулярно й нечасто. Однак зміни кількості населення жодним чином не позначалися на зменшенні сум податків. Не існувало й чітко встановленої системи розрахунків податкових зобов'язань. «Тільки за встановленою законодавцем ставкою оподаткування ревізької душі подушне обчислювалося під час визначення сумарного податкового зобов'язання територіальних громад, прийому зібраних платежів до повітових казначейств i в діловодстві органів управління», - зазначає в одному із своїх досліджень науковець з м. Переяслава-Хмельницького В. Орлик.

   Подушна система оподаткування передбачала кругову поруку: уряд стягував податки не з окремих платників, а мав справу з громадами, які несли колективну відповідальність за них. Крім того, особи, які змінювали місце проживання, підпадали під подвійне оподаткування, оскільки мали сплачувати подушне i в новій громаді, i там, де раніше мешкали, аж до проведення наступної ревізії. Несправедливість та необгрунтованість подушної податі полягала ще й у тому, що законодавці не брали до уваги майновий i фізичний стан платника, оскільки об'єктом оподаткування була абстрактна ревізька душа.

   Від непомірного податкового тягаря потерпали найбідніші верстви населення, насамперед селяни. За даними архівних документів, в усіх регіонах України спостерігався високий рівень податкової заборгованості. Аби сплатити подушне, селяни продавали останнє майно, арештантські роти були переповнені людьми, які відбували покарання за несплату недоїмок. Особливо ситуація загострювалася у неврожайні роки. Так тривало аж до 1859 р., коли було створено комісію для перегляду податків i зборів, члени якої одностайно дійшли висновку: лише скасувавши подушну подать, можна істотно покращити систему прямого оподаткування.