Оподаткування вогнем і мечем

  Споконвіку люди сплачували податки - за часів Київської Русі також. Письмові джерела донесли до нас відомості про далекі історичні події, іноді навіть більше схожі на старовинні легенди. Одна з них розповідає про князювання Ігоря Рюриковича та його дружини Ольги.

    Податкова політика, започаткована князем Ігорем, княгинею Ольгою та їхніми нащадками, була досить невдалою. Вчинки цих особистостей неможливо розглядати без урахування особливостей тодішньої епохи та національного менталітету. Як людина свого часу князь Ігор здобував собі славу в численних завойовницьких походах. Але не гребував володар вдаватися i до непомірних поборів з підвладних йому племен, що супроводжувалося жорстокими розправами над звичайними людьми. Похід 945 року за даниною до древлян до міста Іскоростеня виявився для нього останнім. Причиною цього були непомірні податки.

    Літопис розповідає, що після смерті Олега, підкорювача багатьох давньоруських племен, серед яких були i древляни, київський стіл відійшов Ігореві. Можна сказати, що фактично з того часу i розпочалася фатальна історія протистояння князя та одного з наймогутніших племен, яке не хотіло коритися княжій волі. Смерть Олега підштовхнула древлян до непокори. Тому Ігор пішов на них походом i, перемігши древлян, наклав данину більшу, ніж його попередник-опікун.

  Трагічна розв'язка настала набагато пізніше. У 945 році Ігорева дружина звернулася до князя зі скаргами, мовляв, у воїнів княжого воєводи Свенельда вистачає i одягу, i зброї, а ми голі. «Підемо, княже, з нами за даниною - i собі добудеш, i нам», - умовляли вони Ігоря. I той послухався. Тією осінню він прийшов зі своєю дружиною до древлян за даниною, але наклав більшу, ніж зазвичайно. Для цього довелося воякам застосувати силу.

  Коли вже Ігор повертався до рідного Києва, то вирішив, що данини замало. Тому наказав своїй дружині рушати далі додому, а сам повернувся, щоб ще «походити». Жадібність вийшла йому боком. Древляни, почувши, що Ігор знову йде за даниною, радилися зі своїм князем Малом: «Якщо вовк унадиться до овець, то винесе всю отару, поки не уб'ють його. Так i цей: якщо не вб'ємо його, то усіх нас погубить!» Все ж у володаря був шанс залишитися живим та неушкодженим. Древлянські гінці, яких вислали до князя, запитали у нього: «Навіщо знову йдеш? Адже вже забрав усю данину!» Але Ігор їх не послухався. Чаша терпіння древлян переповнилася - люди вийшли з міста Іскоростеня i схопили його та перебили нечисленну княжу дружину.

    Як i Олег, Ігор загинув не на полі бою. Якщо перший, за легендою, помер від укусу змії, що виповзла з черепа його коня, то на долю другого випало стати «справжнім мучеником». Древляни прив'язали князеві ноги до двох зігнутих берез i відпустили їх. Можливо, з тих часів i прийшло до нас прокляття: «Щоб тебе розірвало!»

  Ця історія мала ще трагічніше продовження. За свідченням літопису Ольга дуже жорстоко помстилася за свого чоловіка.

    Отже, Ольга зосталася вдовою з маленьким сином Святославом на руках. Древлянські старійшини вирішили посватати жінку за їхнього князя Малого, тому й послали своїх 20 «найкращих мужів» до Києва. Їхній човен причалив під Боричевим. Прийшли вони до княгині й говорять: «Чоловіка твого ми вбили, оскільки він, як вовк, грабував. А наші князі хороші, бо бережуть землю древлянську. Одружися з князем нашим Малом!» I відповіла Ольга: «Любо мені вас слухати. Чоловіка мого мені вже не воскресити. Хочу воздати вам перед моїми людьми почесті. Зараз ідіть до свого човна i лягайте спати. Я пошлю уранці за вами, а ви кажіть, що ні кіньми не поїдете, ні пішки не підете, - несіть нас у човні! I вознесуть вас». Коли задоволені древляни пішли, княгиня наказала своїм людям викопати на тюремному дворі глибоку яму. Вранці покликала Ольга послів до себе. Як i домовлялися, понесли їх у човні. Не встигли ті й опам'ятатися від такої шани, як вкинули нещасних до ями. Так древлян i закопали в ній живими.

  Сама ж княгиня послала своїх людей у древлянські краї зі словами: «Якщо справді мене просите, то надішліть найкращих мужів, щоб із великими почестями піти за вашого князя. Інакше не пустять мене люди київські». I коли ті приїхали до Києва, наказала Ольга приготувати їм лазню. А щойно зачинили за ними двері - за наказом княгині запалили лазню. Так i згоріли старійшини.

    Знову Ольга надіслала своїх послів до древлян, щоб готували меди в місті, де вбили її чоловіка. Мовляв, хоче поплакати на його могилі, сотворити тризну. Так i було зроблено. На місці могили виріс великий пагорб. Сіли пити древляни, а отроки княгині прислуговували їм. Коли ті повпивалися, наказала Ольга своїй дружині усіх їх перерубати. Жертвами цього підступного вчинку стали 5000 древлян.

    А сама княгиня повернулася до Києва й зібрала військо для походу 946 року. На полі бою зійшлися у кривавому бою супротивники - i ратники Ольги на чолі з малим Святославом перемогли. Древляни відступили й сховалися у своїх містах. Разом із сином Ольга пішла до Іскоростеня, де загинув її чоловік - князь Ігор. Довго тривала облога міста, та все ніяк не могла дружина княгині захопити його. Оточені не здавалися, бо здогадувалися, що на них очікує.

  I Ольга пішла на хитрість. «До чого хочете досидітися? - запитала вона у жителів Іскоростеня. - Адже всі ваші міста уже здалися мені. Люди погодилися на данину. Зараз вони обробляють свої землі. А ви хочете померти від голоду? Візьму з вас невелику данину i, уклавши мир з вами, повернуся до Києва. Дайте мені від кожного двору по три голуби та три горобці. Я не хочу накладати на вас таку тяжку данину, як мій чоловік».

    Зраділи цьому древляни, зібрали такий «пташиний податок». До речі, у ньому не було нічого дивного, як може здатися. Так званий податок на соколиний двір справно збирали зі своїх підданих усі монархи Європи та Азії, інакше не мали б соколів та яструбів для втіх під час полювання. На Сході податок на соколиний двір як вид обов'язкового платежу зберігся навіть до середини ХІХ століття.

    Ольга, отримавши голубів та горобців, наказала своїм воїнам до пташиних лапок прикрутити трут, обгорнутий тканиною та нитками. Коли смеркалося, птахів випустили i вони полетіли до рідних домівок - у голуб'ятні та під стріхи. Місто відразу ж перетворилося на суцільне велетенське багаття. Нещасним людям довелося тікати з Іскоростеня, щоб не стати жертвами вогню, а воїни княгині хапали їх. Одні знайшли тут свою смерть, другі потрапили у полон, щоб стати рабами, треті залишилися жити в цих краях, щоб сумлінно платити данину. I як говорить літопис, була вона тяжкою для людей: дві частки йшли в Київ, а ще одна - у Вишгород (місто Ольги). Княгиня із сином Святославом охопили даниною та податками не тільки землю древлянську, а й Новгородську, Псковську та інші.

  На думку вчених, така форма державної податкової політики зовсім не сприяла процвітанню. Замість цього почали точитися міжусобні війни, що їх вели численні княжата, люди все більше зубожіли.

    Уже тоді більшість монархів Європи розуміли, що однією з обов'язкових умов стабільного розвитку держави є посильні податки.

    Вважається, що державна політика, започаткована Ігорем, Ольгою та їхніми нащадками, яка базувалася на непосильних податках та жорстоких способах їх здирання, стала одним із перших кроків до занепаду Києва. Спочатку на шлях автономізації вийшли Новгородські та Псковські землі, які хотіли спрямовувати свій бюджет на розвиток власних військових формувань i не мали ніякого бажання годувати Київ. Монголо-татарська навала остаточно увігнала велику державу в суспільно-політичний ступор. Можливо, наслідки його ми пожинаємо й до нинішнього часу.